Чиї діти ходять кладкою?


просмотров 480

Є в нашій області кілька сіл, яким за часів СРСР (та й у пострадянський період)  жилося краще, ніж іншим. Вони були на „особливому рахунку”, тож не поступалися містам. Таке, передусім, село Комишувате Новоукраїнського району батьківщина двічі Героя Соціалістичної Праці Олександра Гіталова. Заслуги Олександра Васильовича відкривали перед Комишуватим пріоритетне право на покращене фінансування бюджетної галузі села, стовідсоткове забезпечення господарства (колгоспу ім. XX з’їзду КПРС, а пізніше — агрофірми ім. Гіталова) найновішою сільгосптехнікою, а його  працівників — найширшим асортиментом продовольчих та промислових товарів. Натомість від Комишуватого вимагали лише служити взірцем для інших сіл „колгоспної” держави. Подібна роль була відведена й Надлаку — селу Новоархангельського  району, де з 1953 року (і до реформування) головою колгоспу „Зоря комунізму” був двічі Герой Соціалістичної Праці Леонід Шліфер, також свого часу, як і Гіталов, депутат Верховної Ради СРСР і делегат з’їздів КПРС…

Після героїв

Збудовані з розмахом (щоб  не соромно було й іноземцям показати) зразкові села в пост-радянську добу втратили своє  політичне призначення, а отже,  пересохли й фінансові ріки бюджетів. Почали сипатися не  ремонтовані великі будинки  культури, музеї, готелі, дороги,  занепали реформовані, а точніше, подрібнені й роздроблені колгоспи, вимерли ферми, заіржавіла техніка в боксах… Агрофірма ім. Гіталова занепала першою, фактично відразу після смерті Олександра Васильовича  (в 1994 році). Надлак ще тримався. Тут „різати” господарство  почали в 2000-му, коли багатьом у селі кортіло вихопити зі „спільного котла” побільше й зажити  по-панськи (до речі, декому вдалося). Леонід Шліфер тоді навіть  не витримав — махнув на все рукою. Мовляв, якщо вам так легко ламати відлагоджений за півстоліття механізм життя і праці  — творіть вашу волю! І пішов на  пенсію… на цілий рік. Потім село  прийшло й перепросило: „Верніться, бо кращого, ніж ви, керівника ми не знайдемо!” А тільки йшлося вже не про те господарство, що сіяло-жнивувало на 12 тисячах гектарів землі, щодня здавало на забій 120 (!) голів ВРХ і будувало, будувало… Селяни просили очолити те маленьке господарство, що лишилося після їхнього ж експерименту із заміною старого керівника на людину, котра, як розповідають, за рік головування потягнула не тільки те, що погано лежало, а навіть… бронзовий пам’ятник здала на брухт. І Леонід Йосипович погодився впрягтися в це ярмо і тягнув його ще вісім років, до самої смертної години…

Надлак без Шліфера живе вже  півтора роки. Нашій газеті стало  цікаво — як?

…На жаль, погано

— На нашому кутку, в центрі села, найбільша проблема — це  перебої з водопостачанням, — скаржиться колишній колгоспний зоотехнік, а нині пенсіонер Baсиль Терентійович Бондаренко. — Зараз вода є, з’явилася нещодавно, а перед тим два тижні не було. Маю сумнів, що це надовго,  бо в нас чомусь постійно на підстанції горять насоси. І сільрада  регулярно збирає гроші, щоб замінити зламане. Дороги руйнуються, он на Вільшанку вже скоро не буде як проїхати. На кого й на що сподіватися — не знаю…

— У ясельній групі дитячого садочка підлога геть зогнила. Хто й коли її відремонтує? — питає, здається, одночасно й себе, й мене, й сільську владу Ольга Нечипоренко. — І за які кошти? Я й не скаржуся на сільського голову. Петро Петрович (Васильєв – сільський голова Надлака — авт.) непоганий чоловік. Спасибі, що нам, працівникам бюджетної сфери, зарплату вчасно дає… А кладка через річку в такому стані, що страшно дітей одних до школи пускати.

— Ті, хто мешкає по той бік річки, не мають газу, водогону. Хоча б кладка була, щоб не доводилося обходити в кругову кілька кілометрів, а то ж ні, — говорить Ауріка Чорновіл, мати чотирьох дітей, котра саме везе додому ліки із поліклініки. — Без допомоги сільради нам ту кладку не збудувати. Хоча б тому, що потрібна велика машина на перевезення деревини. Та й грошей на спільну справу з пенсіонерів багато не збереш.

— Дільничний інспектор міліції у нас рідко буває й мало цікавиться ситуацією на селі, — й собі додає жителька Надлака Людмила Ніколаєва. — Он на пошті хтось щодня двері псує, а дільничний відмовляється займатися, на його думку, дріб’язковою справою…

— І тією кладкою ходити небезпечно, і в ту річку гидко впасти, — доповнює односельців безробітний за власним бажанням, бо не хоче працювати „за копійки” у ФАПі, медик Володимир Ялосовецький. — Там же в березі, подивіться, чого тільки немає: і дохлі кури, й побутове сміття… А зараз ще й труп свині плаває, а там трохи вище за течією молодь купається…

…І так одне до одного. Впав дах на клубі, прогнила підлога, молодь із бару ходить „до вітру” під братську могилу, в Тимофіївці (цієї ж сільради) немає фельдшера тощо. Люди кажуть, що без Шліфера живеться погано, і в більшості негараздів обвинувачують сільського голову…

Як косити, то просити…

— Я, чесно вам скажу, більше не витримую на цій посаді. Хай би швидше вибори до місцевих рад, — зізнається сільський голова Надлака Петро Петрович Васильєв. — Ви розумієте, що це за спадок — сільська рада, де люди звикли до всього готово-го? Приїде, бува, Леонід Йосипович на поле, поспілкуватися з людьми. Питає: „Чого б вам, жіночки, хотілося, чого бракує?” І починають замовляти: та — ковбаси, інша круп, ще хтось… матерії на плаття. Шліфер все це візьме на список і до кінця робочого дня сюди ж, у поле, людям везе замовлення — щось із сільської комори, щось із ново-архангельського магазину… Я у Шліфера 30 років заступником відпрацював, стільки прожив на світі (Петро Петрович 1943 року народження), а не знав, що людська природа … така. Ось хоча б розмови про кладку. В мене в сільраді комунальної служби немає, але готовий допомогти. Домовлюся я й за КАМАЗ, і за розпил деревини. Потрібно тільки, щоб люди — всі разом — захотіли й прийшли, як колись приходили на комуністичні суботники. Там роботи небагато, увечері того ж дня на березі й сто грамів за нову кладку б встигли випити. А коли, приміром, із 80 жителів на толоку збирається 15, то вибачайте…

Просив-просив покосити траву (йдеться про благоустрій села), казав: „Прийдіть, своїй же худобі потім укіс і заберете” — ніби й не чують. Сам взяв косу в руки й на два дні став косарем. Подивилися, а потім таки дехто приєднався… З водогоном у центрі дійсно проблема. Передусім тому, що немає можливості зібрати гроші на новий насос, так купуємо вживані. Вони й горять… Я тут і за міліціонера, бо наш дільничний обслуговує шість сіл, а отже, з’являється в Надлаці рідко (хоча колись у цьому селі невідлучно працювало два дільничних інспектори). У Тимофіївці немає фельдшера, а коли я питаю, чи готовий хоч хтось із тимофіївців узяти на квартиру до себе молодого спеціаліста, всі відмовчуються. Важка сільрада. І хто б тут не став після мене головою, буде відчувати з одного боку брак фінансування, а з іншого — тиск громади. Я ж, повторюю, втомився і готовий хоч зараз скласти з себе повноваження.

Післяслово автора

…Отакий наш, як тепер кажуть, „зріз” сьогоднішнього життя Надлака. Особисто я зі своїх спостережень виніс два висновки. Перший — громаді потрібен лідер. Причому, такий, котрий стоятиме на своєму до кінця, навіть приймаючи непопулярні рішення. Друге — громаді, яка отримує дедалі більше повноважень в управлінні своєю територією, потрібен лікнеп. Хтось мусить їй розповісти про вузькі бюджети сіл в теперішні, після Шліфера, часи й значення такого важеля, як громадська ініціатива… І насамкінець — щира порада жителям Надлака: хочете обрати іншого голову — оберіть. А тільки ж допомагайте йому, хто б то не був, бо тягнути цей віз одному не під силу…

Олег Шверненко


Добавить комментарий

Новости Кировограда
Кировоград | 19.11.2017

Новости районов

Подшивка

Наши партнеры