Якщо спитати будь-якого таксиста, куди він не особливо любить їздити увечері, половина назве саме цей напрямок — і тут же додасть, що вдень це найспокійніше місце в місті. Ось такий парадокс. Ново-Пилипівський мікрорайон, а для своїх просто Бадина, існує ніби паралельно з рештою Олександрії вже не перше десятиліття — колись це й справді було окреме селище, і характер у нього досі відповідний: трохи замкнутий, трохи суворий, але свій до останньої хвіртки.
Люди звідси не виїжджають, навіть коли є можливість. Спишіть чому — і почуєте щось на кшталт «звик», «тут усі свої» і «а навіщо мені ваш центр, якщо в мене тут город і сусіди, яких я знаю тридцять років». Власне, у цьому і весь секрет Бадини, жодної містики.
Де кінчається місто і починається Бадина
Межі тут читаються буквально за звуком і запахом, а не за табличками. З одного боку підпирає річка Інгулець — туди місцеві ходять рибалити і просто посидіти ввечері, поки комари не розійшлися на повну силу (а вони тут, чого гріха таяти, серйозний супротивник щоліта). З іншого боку — вулиця Героїв Сталінграда, яка по суті і є тією самою дверима в решту міста. А зі сходу Бадину відсікає залізниця: почув стукіт коліс — отже, дійшов до краю мікрорайону, далі вже починається Заводський масив зі своїм окремим життям.
Всередині все поділено на два табори, і межі між ними доволі умовні. Є приватний сектор — міцні подвір’я, вузькі вулиці, в яких чужинець без підказки місцевого точно заблукає, особливо у темряві. І є невеликі купки багатоповерхівок ближче до транспортних артерій, де побут уже трохи міськіший. По сусідстві — Байдаківський, який багато хто за старою пам’яттю все ще називає Жовтневим, і це сусідство давно вплетено в загальну картину району.
Окрема пісня — підвали в приватному секторі. Через близькість річки ґрунтові води тут високі, і будь-хто, хто хоч раз копав собі погріб, знає, про що йде мова. Місцеві жартують з цього приводу беззлобно, але регулярно, зазвичай десь на рівні «знову до води докопалися».
Як виїхати і чому сьомий маршрут — це святе
Пішки Бадиною гуляти — заняття на любителя, особливо взимку, коли частина провулків перетворюється на каток без будь-якого освітлення, а ближче до Героїв Сталінграда вже інша картина: тут рух, тут проходить основний потік машин, і саме ця вулиця вирішує, наскільки швидко виберетеся з району в решту міста.
А вибратися звідси — завдання, яке місцеві вирішують на автоматі, а от пришлого воно здатне дещо спантеличити. Вся надія на маршрут № 7 («провулок Краснодонців — м/н Ново-Пилипівка»), і це без перебільшення головна артерія мікрорайону. Пропустив — чекай на наступний або тупай пішки до Героїв Сталінграда, а це вже не п’ять хвилин прогулянковим кроком. Поруч ходить транспорт і в бік південного напрямку, до АЦЭС-3 та асфальтного заводу, так що виїхати на роботу в години пік цілком реально — якщо знати розклад напам’ять. А його тут дійсно знають напам’ять: варто сьомому затриматися, і весь квартал уже в курсі, обговорюють біля під’їзду, ніби це місцева новина дня.
Уточнити рух транспорту в реальному часі можна тут — там видно, де зараз знаходиться потрібна маршрутка, і не доводиться гадати наосліп, стоячи на зупинці.
Школи, сусіди-комари та магазини біля дому
З садочками та школами тут усе стабільно — молодше покоління росте при своїх навчальних закладах, і це цінують усі батьки району, яким не потрібно щоранку тягнути дитину через півміста. За чимось серйознішим щодо освіти молодь традиційно їде ближче до центру, тут уже нікуди не подінешся.
З медициною схожа історія — серйозні випадки — це вже центральні лікарні міста, а ось амбулаторія загальної практики та аптечні пункти працюють прямо на районі, і цього місцевим цілком вистачає для повсякденних потреб. Швидка знає кожен провулок Бадини напам’ять, тож доїхати вчасно — не проблема, навіть якщо пояснювати адресу доводиться «ну там, за третім поворотом від колонки».
Великих торгових центрів чи якогось шумного нічного життя тут шукати безглуздо — за цим їдуть на Соборний проспект, і всім це давно зрозуміло. Зате свої магазинчики біля дому, де продавці пам’ятають покупців на ім’я і в курсі, хто що зазвичай бере, зелені пятачки біля Інгульця для шашликів та вечірніх посиделок, і та сама тиша приватного сектору, якої так не вистачає мешканцям бетонних висоток центру — ось і весь набір, але місцевим його вистачає з лихвою.
Якщо ви хочете вивчити інші райони, то ми для вас зібрали повну інформацію на сторінці “Райони Олександрії”.
Тихий край великого міста
Є й кілька нюансів, про які варто знати заздалегідь, якщо ви тут вперше. Назва «Ново-Пилипівка» серед старожилів звучить куди рідше, ніж звична «Бадина», і для корінних мешканців це взагалі не дрібниця, а питання ідентичності — краще одразу називати район правильно, свої оцінять. Логістична ізоляція теж дається взнаки: якщо маршрутка підводить, до жвавих вулиць йти пристойно, і з цим тут просто навчилися жити, особливо не скаржачись. А робочий, промисловий характер селища, яким він був історично, досі відчувається в укладі — міцні господарські двори тут не декорація для красивих фото, а звична звичка тримати господарство в порядку.
Ну і раз уже заговорили про практику — машину краще залишати ближче до Героїв Сталінграда, у внутрішніх провулках приватного сектору розвернутися буває просто ніде, перевірено не раз. За свіжим молоком та домашніми продуктами ідіть до місцевих магазинчиків у глибині району, а не шукайте супермаркет — його тут відроджуючись не було. І розклад сьомого маршруту варто уточнювати заздалегідь, особливо ввечері: останні рейси йдуть рано, а запізнілим залишається лише піша прогулянка до Героїв Сталінграда, благо хоч не через болото.