Метро в Олександрії немає. І, що цікаво, навряд чи з’явиться — тож уся надія, як і років двадцять тому, досі на маршрутки та автобуси. Тролейбуси, звісно, бадьоро возять народ центральними артеріями, але варто згорнути у бік Південного, Першотравневого чи околиць за Інгульцем — і дроти закінчуються, а разом із ними й чемність до пасажира. Рельєф не той, лінії туди не тягнули, і крапка. От тут у гру й вступає автобус №5. Він пірнає в ті двори, куди тролейбус у житті не заїде, і робить це вперто, день у день, без вихідних — навіть коли на вулиці мінус п’ятнадцять і водій явно шкодує, що не обрав іншу професію.
Куди їде “п’ятірка”
Маршрут пов’язує мікрорайон Південний з вулицею Юрія Корлюка. По дорозі він чесно прошиває майже весь місто навскіс: Автовокзал, залізничний вокзал, площа Соборна. Відстань в один бік — 9,58 км. Проїзд — 18 гривень, що в понеділок, що в суботу, що в дощ, що в грозу.
Возить городян не один перевізник, а одразу три: ФОП Проквас В.В., ФОП “Юнак К.Ю.” та ФОП Хованський З.А. І отут починається лотерея, в яку грає кожен пасажир, навіть не підозрюючи про це. Інколи під’їжджає машина, в якій ще пахне чимось умовно новим, сидіння цілі, а кватирки хоча б відкриваються без бою. А іноді — старенький, який пам’ятає, здається, ще радянські дороги: скрипить на кожній ямі, двері закриваються з третього разу, а на повороті біля Автовокзалу весь салон синхронно крениться в один бік і мовчки за щось хапається. Кондиціонер? Забудьте. Це досі не про міські маршрутки, тож влітку духота йде бонусом до квитка, хочете ви того чи ні.
По буднях автобус працює з 06:10 до 20:23, інтервал — близько 20 хвилин. У вихідні графік розслабляється: з 06:30 до 20:23, але й чекати доводиться куди довше, хвилин 37, а іноді, якщо вірити бабусям на лавочці біля Стоматполі клініки, й усі сорок п’ять.
Зупинки по дорозі
У бік Корлюка (від Південного) автобус проходить такі точки:
Початок маршруту — від Південного до вокзалів:
- м/н Південний (тут же і набивається основна юрба, тож якщо хочете сісти, а не стояти всю дорогу — це ваш шанс)
- Райбуткомбінат
- Школа №17
- вул. Гагаріна
- “150 аптека”
- Стоматполіклініка
- Автовокзал
- Залізничний вокзал (тут салон зазвичай розвантажується наполовину — люди їдуть далі поїздом або зустрічають когось)
Через центр:
- вул. Захисників України
- вул. Ярмаркова
- пл. Соборна (перша з двох зупинок на площі)
- пл. Соборна (друга, буквально за пару сотень метрів — не переплутайте)
- готель “Топаз”
До кінцевої точки:
- вул. Студентська
- Амір-Пласт
- зупинка за вимогою (тут доведеться крикнути водієві, соромитися марно)
- вул. Некрасова
- Школа №8
- вул. Матросова
- вул. Юрія Корлюка
Назад маршрут майже дзеркальний, але є зупинки, яких у прямому напрямку просто немає — водій їх теж чесно оголошує, якщо, звісно, гучний зв’язок у нього взагалі працює, а не хрипить щось незрозуміле:
Від Корлюка до центру:
- Дитячий садок
- магазин “Фуршет” (у багатьох це швидше орієнтир “майже приїхали”, ніж реальна точка виходу)
- пл. Героїв Чорнобиля
- “Водоканал”
- “Поліклініка”
Від центру до Південного:
- вул. Братська
- вул. Софіївська
- вул. Садова
Усі інші автобуси Олександрії можна знайти на сторінці: Розклад та маршрути автобусів в Олександрії.
Реалії салону та оплати
Це звичайний маршрутний автобус. З тих, де на повний зріст не встанеш, якщо ти вищий за середнього, а у години пік доведеться змиритися з чужим ліктем у боці та рюкзаком, який тиче в спину на кожній зупинці. Низькопідлоговий майданчик для візочка або для людини на інвалідному кріслі — це, на жаль, зовсім не про цю модель транспорту: у типових для міста Рутах, Богданах та їхніх родичках такої зручності просто не передбачено, і сходинка біля входу своя, окрема для кожної машини, але завжди висока. Якщо їхати потрібно з дитячим візочком чи тростиною, краще одразу продумати маршрут пішки до найближчої зручнішої зупинки або взяти із собою того, хто допоможе занести — інакше доведеться чекати допомоги від випадкових пасажирів, а вони, до честі городян, зазвичай допомагають, але розраховувати на це заздалегідь не варто.
Оплата — окрема міська традиція, майже ритуальна. Готівка досі король: водієві чи кондуктору протягують монети та купюри, а фраза “передайте, будь ласка, за проїзд” лунає в салоні регулярніше, ніж оголошення зупинок, і передається вона часом через півсалону, з рук у руки, через трьох незнайомих людей — і чомусь завжди доходить. Валідатори потроху замінюють на QR-коди: можна розплатитися через банківський додаток, зі сканувавши код у салоні, а подекуди навіть приймають картку через термінал у водія. Але покладатися на безготівковий розрахунок точно не варто — то інтернету немає, то термінал “завис”, то водій просто скаже “не працює” і на цьому розмова закінчена. Дрібниця в кишені — все ще найнадійніший квиток.
Основний тариф по місту — 18 гривень. А от якщо випадок заведе вас на більш дальній приміський маршрут у бік навколишніх сіл, готуйтеся віддати вже близько 25 гривень.
Пільговий проїзд покладений пенсіонерам за віком, учасникам бойових дій та ветеранам війни, членам сімей загиблих захисників, людям з інвалідністю I, II та III груп (з супроводжуючим для першої групи), дітям з інвалідністю, чорнобильцям першої та другої категорій, а також низці інших категорій за законом — наприклад, військовослужбовцям строкової служби. Достатньо мати при собі документ, що підтверджує особу: пенсійне посвідчення, довідку про інвалідність або посвідчення ветерана — і показати його під час посадки. В окремих випадках може знадобитися оформлений електронний пільговий квиток.
А влітку в кожному автобусі свій маленький парламент. Одні вимагають відкрити люк на даху. Інші наполягають на кватирках. Треті переконані, що протяг небезпечніший за саму спеку, і краще вже терпіти, обмахуючись газетою чи квитанцією за комуналку. Спір цей вічний, як і сама “п’ятірка”, і зазвичай вирішується вольовим рішенням того, хто сидить ближче до люка чи кватирки — у кого руки довші, той і правий.
Коли виють сирени
Скажемо честно, без прикрас: під час повітряної тривоги автобуси, як і весь громадський транспорт міста, можуть стати прямо посеред маршруту. Це не збій у графіку і не примхи водія — це вимога безпеки, і обговорювати тут особливо нічого. Тож перед виходом з дому не лінуйтеся зазирнути в додаток з оповіщеннями — зайва хвилина вдома не заб’є, а от стояти пів години в завмерлому автобусі десь між Автовокзалом і центром — задоволення так собі. Актуальну інформацію про роботу транспорту в такі періоди найзручніше уточнювати через сайт міської ради, там же зазвичай з’являються й інші важливі новини для міста.
Як доїхати до Корлюка
Сідайте на Південному у годину пік — і місце вам не світить, якщо не прийшли на зупинку хвилин за п’ять. Далі починається справжній цирк: салон набивається під зав’язку, а водій, лавіруючи біля мосту через Березівку та протискуючись крізь вічну товтечу біля центрального ринку, то й діло газує та гальмує, перелаштовується на два ряди одразу, ніби веде не автобус, а гоночну машину, і все це заради того, щоб хоч приблизно вкластися в графік. Тим, хто їде навпростець і нікуди особливо не поспішає, краще обирати рейси ближче до середини дня — там і вільніше, і водій спокійніший, і чужі лікті не так активно працюють.
А якщо мета — центр чи площа Соборна, виходьте на першій із двох однойменних зупинок: так ближче до більшості магазинів і установ, перевірено не одним поколінням пасажирів. І так, дрібницю на проїзд тримайте наготові заздалегідь, а не рийтеся в гаманці вже на ходу — так і вам спокійніше, і сусідам по салону, які терпляче чекають, поки ви знайдете цю нещасну гривню.