Якщо ви живете десь у районі Старої Балашівки і хоч раз намагалися дістатися в центр без особистого авто, ви вже в курсі: без сто одинадцятого тут нікуди. Цей маршрут — одна з тих робочих конячок, які зв’язують віддалений мікрорайон із центральною частиною міста, провозят повз парк Космонавтів, ліцеї, університет імені Винниченко та вивозять усіх прямісінько на «Богдана» — так тут майже всі скорочують площу Богдана Хмельницкого, повну назву кажуть хіба що в оголошеннях. Студенти, школярі, пенсіонери, ті, хто поспішає на пару чи на роботу — всі в одному салоні. І це, чесно кажучи, окрема міська драма.
Маршрут обслуговує КП «Електротранс», а отже, це комунальний транспорт із місткими машинами та справжніми валідаторами, а не звична штовханина приватника, де гроші передають ланцюжком рук через увесь салон і потім ще решту повертають у той же спосіб.
Факти: розклад і ціна
Разовий квиток — 10 гривень. Принаймні поки що. Розмови про підвищення до 20–23 грн періодично спливають, тож за актуальною цифрою краще зазирати на сайт Кропивницької міськради або на сторінку КП «Електротранс» — тарифи така штука, що можуть помінятися швидше, ніж ви дочитаєте цю статтю.
У будні автобус ходить із 6:00 до 22:37. Теоретично — кожні 18 хвилин. На практиці — як пощастить, особливо в годину пік, коли все місто одночасно їде або на роботу, або з неї. У вихідні графік більш розслаблений: старт о 6:30, інтервал розтягується до 25 хвилин, і це вже не стільки розклад, скільки орієнтовне побажання.
Зупинки: куди їдемо з Балашівки
Маршрут довгий, тому розіб’ємо його на зрозумілі шматки, наче пояснюємо дорогу знайомому, який уперше сідає на цей автобус.
Від Балашівки до Хмельницького
- м/н Стара Балашівка
- вул. Брестська
- пров. Громадянський
- вул. Анни Ярославни
- вул. Івана Мазепи
- вул. Богдана Хмельницького
До речі, водії на цьому маршруті часто знають постійних пасажирів в обличчя — особливо бабусь, які щоранку сідають на Брестській з однією і тією ж сумкою-візком. Інколи навіть зачекають пару секунд, якщо бачать знайому фігуру на зупинці.
Через Сагайдачного та ЛЕЛЕКІВСЬКУ
- вул. Гетьмана Сагайдачного
- вул. Сулими
- вул. Євгена Березняка
- вул. Лелеківська
- вул. Антонова
Автокооператив та околиці
- вул. Левка Лук’яненка
- Автокооператив
- вул. Буровугільна
- вул. Юрія Шевельова
- вул. Івана Франка
На Автокооперативі, до речі, зазвичай уже не проштовхнутися. Якщо сідаєте тут — на сидяче місце можете навіть не розраховувати.
Фініш у центрі
- вул. Кременчуцька
- Парк Космонавтів
- Ліцей «Лінгвістичний»
- Університет ім. Володимира Винниченка
- Ліцей ім. Тараса Шевченка
- пл. Богдана Хмельницького
Зворотний шлях: що з’являється дорогою
У зворотний бік автобус загалом повторює той самий шлях, але чіпляє ще кілька зупинок, яких на шляху «туди» не було. Тож якщо сідаєте біля Головпоштамту чи ЦНАПу — знайте, це якраз зворотний напрямок, у прямий бік туди автобус не заходить.
- Головпоштамт
- ЦНАП
- Бібліотека ім. Шевченка
- Парк «Ковалівський»
- вул. Василя Симоненка
- зупинка на вимогу
Усі інші автобусні маршрути Кропивницького можна знайти на сторінці: Розклад і маршрути автобусів у Кропивницькому
Біль: валідатори, духота та пільговики
Тепер до того, заради чого, власне, усі ці статті й читають — до побутових дрібниць, які перетворюють поїздку на маленьку пригоду.
Оплата в цьому автобусі йде через валідатор: приклали картку чи телефон — і поїхали, ніяких «передайте на квиточок» через три ряди сидінь, як у приватних маршрутках. Але в місцевих валідаторів є свій характер. Якщо піднести картку занадто різко й одразу відсмикнути руку, апарат інколи просто не встигає зчитати оплату і тупить — краще притиснути картку на секунду, дочекатися писку, і тільки потім прибирати. Перевірено не одним поколінням пасажирів.
Чималу частину салону становлять пільговики — пенсіонери, учасники бойових дій, люди з інвалідністю, чорнобильці, багатодітні сім’ї. Це правильно і добре. Але в годину пік, коли одночасно заходять і пільговики з посвідченнями, і студенти з проїзними, питання «а де б сісти» вирішується явно не на вашу користь. Особливо якщо ви сідаєте вже в районі Автокооперативу, де машина і так забита тими, хто їхав іще з Балашівки.
Улітку окрема битва — за місце біля відкритого вікна. Інколи це реально дратує. Особливо в спеку, коли до площі Богдана ви під’їжджаєте вже в стані напіврозсталого морозива. Узимку все навпаки: вікна зачинені наглухо, і весь салон дружно пріє в куртках, а шибки запотивають так, що не видно навіть власну зупинку.
Лайфхак: як їхати з комфортом
Сідайте на Старій Балашівці на початку маршруту — є реальний шанс зайняти місце біля вікна. Застрибуєте десь у районі Університету чи Ліцею Шевченка, уже ближче до центру, — готуйтеся постояти, тут салон заповнюється студентами майже під зав’язку, особливо до початку пар.
Про повітряні тривоги варто сказати окремо і спокійно: під час сигналу автобуси роблять вимушену зупинку, і графік у цей момент справді пливе набагато сильніше за звичайну годину пік. Нічого з цим не вдієш. Наберіться терпіння — так чи інакше доїдете, просто трохи пізніше звичайного.
І ще одна порада з особистого досвіду багатьох пасажирів: якщо їдете з боку центру до мосту через Інгул у годину пік, закладайте зайві 10–15 хвилин. Там традиційно скупчується транспорт, і сто одинадцятий не виняток — міст у цьому місті взагалі окрема тема для розмов.
Від Старої Балашівки до серця міста
У сухому залишку: автобус № 111 — надійний варіант для тих, хто живе на Балашівці та працює чи навчається в центрі. Валідатори працюють справно, інтервали осудні на папері. Духота і штовханина — це, на жаль, загальна міська класика, а не особливість саме цього маршруту. Беріть із собою трохи терпіння, притискайте картку до валідатора трохи довше звичайного — і площа Богдана зустріне вас більш-менш за розкладом. Ну, або з поправкою на реальність, як зазвичай і буває.